Осіннім вечорам потрібна Дуся: гріти, веселити, диван і прогулянки ділити.
Дуся з тих, хто вже в курсі всіх новомодних практик з вдячності всесвіту. І тепер шукає, хто ж цим її всесвітом стане. Поки завдячує всім і за все: за лагідний дотик, за шматочок садрельки, за радісне «привіт». Піднімає брівки і дивиться в самісіньку душу. Дає лапу, ласку та безліч втіхи. 
Не дивлячись на непросте минуле, обожнює людей, а особливо – коли вони лишаються назавжи. То що, може лишишься?